Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
Нобелівська премія
Франко на сьогодні єдиний український поет, щодо номінування якого на здобуття Нобелівської премії з літератури[70] доступні відомості (інформація про номінантів є закритою впродовж 50 років)[71].
В архіві Шведської академії зберігається документ № 19 за 1915 рік, де Франко вказаний за № 4, однак лауреатом того року став Ромен Роллан[4]. Із номінацією виступив 25 листопада 1915 року священик УГКЦ доктор Йосип Застирець із Відня. Кандидатура Франка була підтримана доктором Гаральдом Г'єрне із Упсали.
Івана Франка 28 травня 1916 року не стало, тому його виключили зі списку претендентів. А нагорода у тому році дісталася шведському поетові Вернеру фон Гейденстаму[72].
